A A A K K K
для людей із порушенням зору
ПРИСТОЛИЧНА СІЛЬСЬКА РАДА
Бориспільський район

Микола Міщанчук: «Ми всі трьохсотими приходимо»

Дата: 31.10.2021 17:49
Кількість переглядів: 166

Він мешканець села Щасливе, закінчив Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. Життя змусило його бути воїном у прямому й переносному сенсі.

Бо у 2014-ому пішов на схід добровольцем, воював у Дебальцево. Із «гарячих точок» повернувся додому неушкодженим, але іншим.

Із нагоди нещодавнього відзначення Дня захисників і захисниць України наша розмова з Миколою Міщанчуком, головою громадської організації «Учасники АТО/ООС Щасливе-Проліски», яка налічує понад 60 осіб, серед яких є і цивільні – волонтери.

Микола Олександрович розмірковує про війну і мир, потреби земляків-побратимів, трансформацію українського патріотизму і формат стосунків у його родині. Адже з дружиною Анастасією його познайомила війна, побралися після демобілізації. Разом служили в одному підрозділі, обоє були на нульовій позиції фронту, захищаючи свою землю, тому знають ціну життя і кохання. «На війні немає місця фальші, там відразу видно, хто є хто», – каже Микола.

Про минуле він говорить сухо, неемоційно, умисно без деталей, видно, що пережите боляче дає про себе знати. Тепло усміхається, коли йдеться про особисте. Зізнається, якщо б повернути час назад, то знову б записався добровольцем, бо Україна – понад усе.

Оксана Кобзар,  фото автора і з сімейного архіву

Війна і …

– У березні 2014-го під час оголошення першої хвилі мобілізації я і ще кілька місцевих хлопців пішли у військкомат і записалися добровольцями. Пізніше з’ясувалося, що журнал запису був «втрачений» і нас не викликали. У липні ми повторно записалися, – згадує співрозмовник. – Моя мотивація була чітка – воювати, щоб лінія фронту не проходила тут, де живуть мої рідні. Поставив перед фактом свою родину, родичі були не в захваті.

Згодом ми з товаришем з Борисполя Юрієм Севастюком, нині він тренер із айкідо, були розподілені у 25-ий батальйон територіальної оборони «Київська Русь». Після тижня підготовки нас відправили в Дебальцево, де воювали до грудня 2014-го. Наш підрозділ переформатували в 25-й окремий мотопіхотний батальйон. Я розпочинав службу з рядового складу, а закінчив у липні 2015 року, перебуваючи в Попасній, маючи звання старшого сержанта, був командиром відділення, в.о. командира взводу, також довелося бути і начальником зв’язку батальйону.

– Який випадок на війні найбільше запам’ятався і вплинув на ваше світосприйняття?

– Важко щось виокремити. Але особливий випадок трапився у листопаді 2014 року, коли наш блокпост вночі 45 хвилин «утюжити» мінометами, ствольними, «градами», так що від спалахів можна було газету читати. А наша артилерія мовчала у відповідь, не придушувала вогняні точки. Зранку дізналися, що «лупив ворог із яру» площею майже 12 км2, тому наші не змогли визначити вогняні позиції. Але наступної доби хлопці влаштували достойну «отвєтку» ворогові. Повірте, при температурі повітря мінус 15 °C нам морально було жарко від того полум’я по ворожих позиціях, що були за кілька кілометрів від нас.

Також був випадок, коли ми з командиром взводу дивом «проскочили» небезпечний відрізок шляху поблизу Дебальцево, який цілодобово обстрілювали снайпери. А інший джип, що їхав назустріч, розстріляли з інтервалом в одну хвилину після того, як ми розминулися. Нам пощастило… Але найболючіше згадувати про загибель наших побратимів… Мені важко про це говорити…

– У моменти везіння на війні відчували вдячність Богу за життя і здоров’я?

– Атеїстів на війні немає. Є над нами вищі сили.

– Як змінила вас війна? Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) відчували?

– Війна досі сниться, але зрідка. Намагаюся відмежуватися від пережитого негативу. Як мені здається, головне самолікування від ПТСР – це спогади про хороші моменти з воєнного минулого. Війна змінює всіх, хлопцям потрібен плавний перехід від військових реалій до мирного життя, а також якісна реабілітація. Більшість із нас відчуває загострене почуття справедливості. Згадалися слова з вірша: «Ми всі трьохсотими приходимо». (300-ті – на військовому жаргоні термін, що позначає транспортування пораненого солдата, якого вивозять із зони бойових дій. – Авт.).

– Серед знайомих учасників АТО/ООС який відсоток людей потребує психологічної та психіатричної допомоги?

– Важко сказати. Психологи приїжджали до нас на фронт і тоді, коли ми були на полігонах. Психологічне здоров’я військового залежить від його стресостійкості.

– Майже рік ви воювали. Як прийшло рішення, що час додому?

– Мені пропонували вищу посаду і звання, але вдома чекали батьки-пенсіонери, хвора мати, яка потребує систематичного догляду. Їм важко без підтримки. Спочатку нам обіцяли постійну дислокацію у Семиполках і часті ротації, але ситуація змінилася, на жаль, не на краще, тому вирішив повернутися до рідних.

– Як вважаєте, сьогоднішня стратегія війни на сході виправдана?

– Із кінця 2014 року ця війна стала окопною, позиційною. Якщо дивитися з точки зору визволення окупованих територій від нападника та не допустити просування ворога, зберегти рубежі, то стратегія цілком виправдана. Такої ж думки і міжнародна спільнота.

Серед ветеранів є переконання, що зараз також ефективною була б тактика малих кроків, тобто поступове просування наших військ із метою витиснення ворога. Хлопці гаряче підтримують недавнє рішення керівництва про дозвіл на відкриття вогню у відповідь, щоб противник не відчував безкарності.

– Наскільки реально для України відновити окуповані території після перемоги?

– Економіку та інфраструктуру регіону можна відновити, якщо буде бажання і кошти. Щодо екології, то там існує техногенна катастрофа через затоплення шахт. Це питання важке, і якщо сьогодні ніхто нічого робити не буде, то матимемо другий Чорнобиль. Ґрунтові води забруднені через потрапляння хімічних отруйних речовин із шахт. Про це не раз заявляли експерти. Ґрунти, питна вода і морська акваторія поступово отруюються. Важко уявити, скільки часу і коштів потрібно для рекультивації та дегазації земель регіону.

Ще проблема щодо зміни кількох поколінь, аби позиція тамтешнього населення стала проукраїнською…

… Мир

– Чим займається очолювана вами ГО «Учасники АТО/ООС Щасливе-Проліски»?

– Ми не прибуткова організація. Головна мета нашої ГО – це інформаційне забезпечення її учасників, здійснення консультацій, підтримка і допомога. Серед членів ГО є фахівці, наприклад, у юриспруденції. Також залучаємо вузькопрофільних спеціалістів, якщо виникає така необхідність. Звертаємося з клопотаннями до влади в крайньому разі.

– Яка нагальна проблема сьогодні є спільною для ваших колег по ГО?

– Майже 50% моїх побратимів, членів ГО, не забезпечені земельними ділянками. Щорічно ми дублювали клопотання до тоді Щасливської сільради, але отримували відповідь, що вільних земель немає. Тоді ми направляли звернення до Президента, Верховної Ради України, Київської ОДА щодо звуження до розумних меж земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів із проханням за рахунок цих площ забезпечити учасників бойових дій земельними ділянками. Але, на жаль, усі наші колективні звернення з підписами, печатками тоді Щасливської сільради не були почуті у верхах.

Після утворення Пристоличної сільської ради, можливо, десь на території ОТГ є вільні землі, але не факт. Це стане відомо після інвентаризації земель.

Із іншого боку ми розуміємо, що потреба в отриманні ділянок є не лише в учасників бойових дій. У загальній черзі люди з обмеженими можливостями, чорнобильці, багатодітні, працівники соцсфери тощо. Теоретично було б правильно, щоб у випадку наявності вільних земельних ділянок, вони видавалися б на пропорційній основі, залежно від потреб соціально незахищених верств населення ОТГ.

– Погоджуєтеся з думкою, що рівень патріотизму в українському суспільстві суттєво знизився за останні роки?

– Щодо патріотизму, то, здається, що суспільство сприймає його розмито. Ми ніби бачимо картинку патріотизму, вона є, але неповна, ніби часткова. Окремі громадяни це поняття сприймають як банальність, на превеликий жаль. Це сталося еволюційно як наслідок колишніх проблем з інформаційною політикою. У школах необхідне грамотне вивчення історії нашої країни, без викривлення, що подекуди залишилося від радянських часів. Патріотизм у молоді виховується на конкретних прикладах, через розповіді захисників, це безперервний процес. Наші хлопці – яскравий приклад патріотизму.

– І на завершення розмови запитаю про особисте. Хто головний у вашій родині, де подружжя учасники АТО/ООС?

– Так, дружина Анастасія учасниця АТО/ООС. Під час війни ми й познайомилися. У нас вдома діє правило розвідки: вислуховуються позиції обох і приймається спільне рішення. Мріємо разом про мир в Україні й діток у нашій родині.

– Як вважаєте, жінці місце на війні?

– Війна поза гендером. Коли горить хата, то пожежу гасять гуртом. Хочу, щоб ніхто ніколи не знав, що таке війна, щоб небо було мирним над головою…

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь