Новорічний подарунок – квартира під ялинку
Це реальна життєва історія, яка відбувається впродовж останніх місяців на території Пристоличної сільської ради і має всі шанси на happy end у новому 2022 році.
Оксана Кобзар
Учасники подій теж реальні люди, але, зважаючи на особливі обставини, автор змінює ім’я головної героїні та опускає деталі складних перипетій її долі, щоб розповісти про непересічний сюжет і тих, завдячуючи кому ми стаємо свідками новорічного дива, яке творить безкорисна людська доброта.
«У всякого своя доля і свій шлях широкий. Той мурує, той руйнує…»
Глибину слів Тараса Шевченка Тоня, здається, збагнула ще змалечку, бо їй було не солодко, відколи себе пам’ятає. Дівчинка не знала батька, її виховувала одна мама. Вони вдвох жили бідно у тісній кімнатці сільського гуртожитку, але недовго… Мами раптово не стало… В осиротілої Тоні близьких родичів не знайшлося, а далека по крові рідня, виявилася чужою ментально. Дівчинка потрапила до дитячого будинку сімейного типу. Її дитячі глибокі переживання переросли у підліткові проблеми, що ускладнилися невдалою спробою усиновлення та завершилися повним розчаруванням, спустошенням і самотністю.
Сьогодні симпатичній Тоні 23 роки, але їй досі болісно даються в знаки травми дитинства. Вона мешкає у Борисполі, вчиться любити і довіряти людям, налагоджуючи стосунки з хлопцем. Уже звикла обходитися без підтримки близьких і давно не чекає «манни небесної». Але несподівано у прозаїчній історії дівчини знайшлося місце для різдвяної казки.
Без клопотання й активної підтримки служби у справах дітей Пристоличної сільської ради, і зокрема її керівниці Людмили Корніяки, яка по-материнськи турботливо поставилася до дівчини-сироти, дива б не сталося.
Як добра фея
Людмила Корніяка розповідає: «Дівчина перебувала на місцевому пільговому квартирному обліку для отримання житла дітям-сиротам відповідно до постанови. Нині діє загальноукраїнська Програма щодо забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування та осіб із їх числа. Такі особи надають документи на субвенцію щодо державної компенсації на придбання житла в межах України. Претендентів із нашої ОТГ було четверо, але Тоня серед них найстарша. Зважаючи на те, що їй виповнилося 23 роки, і це вік граничної межі для отримання компенсації у розмірі 100% (далі зменшуються відсотки компенсації), то обласна комісія підтримала дівчину. Згідно з процедурою, після схвального рішення комісії, відкривається банківський рахунок на ім’я отримувача, на який держава перераховує цільові кошти на придбання житла. Упродовж року потрібно підібрати помешкання, яке має відповідати опосередкованій вартості за квадратний метр житла. Кошти станом на 24 грудня уже перераховано в сумі 450 тис. грн. Важливо, що держава подбала про потребу сироти».
Пані Людмила зізнається, що спеціалісти служби доклали максимальних зусиль, щоб з’ясувати місце перебування дівчини, оскільки інформації про неї не було.
«Через друзів, знайомих і колег зі служби у справах дітей Бориспільської ОТГ ми розшукали дівчину, зробили кілька виїздів по району за адресами можливого її перебування. «Через десяті руки» знайшли Тоню, запросили до себе, повідомили про Програму та її «щасливий квиток». Виявилося, що у дівчини немає паспорта й ідентифікаційного коду – документи вона загубила ще кілька років тому й обходилася без них», – розповідає Людмила Геннадіївна.
Вочевидь, дівчині мало вірилося, що їй посміхнулася доля, бо вона спочатку з недовірою поставилася до спеціалістів служби, неохоче відновлювала документи й іноді не виходить на телефонний зв’язок.
Однак Людмила Корніяка запевняє, що цю непросту справу доведе до щасливого кінця, хоча дівчина за віком вже не потребує соціального супроводу, але професійна і людська відповідальність змушує допомогти Тоні доцільно використати надані кошти, щоб вони не повернулися назад.
«Цю дівчину нікому водити за руку, допомагати, радити. Служба візьме на себе таку відповідальність і допоможе їй придбати власне помешкання, і якщо не розпочати нове життя з чистого аркуша, то хоча б повірити в те, що світ прекрасний і дива трапляються», – підсумувала Людмила Корніяка.
