Священна садиба на хуторі Чубинського
Цього 2022 року минає 160 років як було збудовано літній будинок Чубинських поблизу Олександрівки Переяславського повіту на Полтавщині – тепер Пристоличної територіальної громади Бориспільського району на Київщині, до складу якої увійшло село Чубинське.
Про хутір Чубинського згадували у нотатках, споминах, свідченнях, описах, донесеннях сучасники.
Костянтин Платонович Чубинський :
Літній будинок поблизу Олександрівки почали будувати 1861 року.
З донесення асесора Гординського:
…книги заховані … на хуторі його батька поблизу Олександрівки, який на поворотній з етапного тракту від Борисполя до Києва дорозі. При виході з дверей якого наліво міститься будівля кухні, а направо, поблизу криниці – льодник, в якому й мають бути сховані вищезазначені твори – зариті під землею й іншим способом. А тому вищезгаданим особам і наказано: виїхавши в м. Бориспіль, допитати окремо Платона й Костянтина Чубинських…
Катерина Павлівна Чубинська (онука Павла Чубинського):
Потім – велика втрата – наш хутір, який я берегла для батька, що мріяв, як вийде на пенсію, доживатиме на рідній Україні. Ми поселилися там з 1919 року, разом із моєю мамою і сільським активом заснували школу. Там я почала свою педпрацю.
В період колективізації наш дім з усім, що там було, відійшов до колгоспу, оскільки я вже жила й працювала в іншому місці. Тепер не можу знайти місця нашої садиби, а там було дві рідні могили: сестри, що вмерла у 18 років від тифу, і брата, що воював у дивізії Щорса і якого розстріляли денікінці, взявши в полон.
Антоненко Ольга Олександрівна (1988 рік):
…пам’ятаю, де був будинок, в якому жила його сім’я. Він був недалеко від колишнього шляху, що проходив з Києва на Бориспіль. На тому місці 1938-1939 р.р. були тільки руїни з цегли, поруч була зруйнована альтанка – «бесідка», як її називали. Все це було оповите диким виноградом, який особливо яскравими барвами виділявся восени.
Мама моя часто згадувала про сім’ю Чубинського; дякуючи барині (певно Катерині Павлівні), вона навчилась читати і писати. Діти, які жили на цих хуторах, ходили до Чубинських, і ті вчили їх грамоти. Сім’я була добра і чуйна…
Лідія Іванівна Кошман (1990 рік):
… назва зупинки на залізниці змінювалась: був роз’їзд Чубинський, потім роз’їзд- 16 –й кілометр, і знову – ст. Чубинський. Для людей навколишніх сіл назва зупинки завжди була одна – Чубинка.
Дім Чубинських простояв до 1930-х років минулого століття, затим його зруйнували... Яким він був-Хутір Чубинського? Два цегляні будинки. Один- батьків, буквою Г, цегляний, під соломою, із каланчею. Другий – менший, дерев’яний, з мезоніном - сина Чубинського, Павла Павловича, що побудував тут на честь батька станцію «Чубинський». Біля дерев’яного будиночка, що з’явився на порозі ХХ століття, було під’їзне коло, посередині гігантські кроки, з другого боку перед верандою два великі півкола, клумби з квітами, кожна з трьома ялинками всередині.
«На садибі,- згадує Катерина Павлівна,- був великий будинок, челядницька, дві клуні, погріб, льодник, глибокий колодязь».
… Хутірські дороги і стежки, якими ходили Чубинські, фізично знищені. Але відроджуються їх духовні шляхи.
Хотілось би, щоб під уцілілими замріяними дубами коли-не-коли звучала пісня володаря Гаю.
Поки що на честь автора тексту Національного гімну в парку встановлено пам’ятний знак, відкрито каплицю – храм Преподобного Павла Послушника Києво-Печерського УПЦ.
Будиночок Чубинського став центром українського прогресивного руху. Тут не раз збирались члени «Київської громади», тут бували світила нашої культури Михайло Старицький, Микола Лисенко, Павло Житецький, Федір Вовк, Михайло Драгоманов, Олександр Русов, Володимир Антонович, Кость Михальчук, Олександр Кістяківський та багато інших.
Цей невеличкий за розмірами будиночок став осередком величної української духовності, джерелом священного світла, що осяяло всю імперію. Його світло зігріває нас і сьогодні, прориваючись через роки боротьби за незалежність України, через роки голодоморів і репресій, підіймаючи дух українців у священній боротьбі проти ненависної рашистської навали.
Тому відродження хутору Чубинського таким, яким він був – надважлива справа.
Через Хутір Чубинського має пролягти Великий Шлях України, що вів би мандрівника із Києва до Борисполя, на Переяслав, Черкаси, Шевченкове (Керелівку), Квітки, Канів… і знайомив його із величними постатями нашої історії і культури, з нашою історією, нашим корінням, відроджував би генетичну пам’ять українців!.
Передбачається, що це буде культурно-освітній і науково-дослідний заклад, призначений для вивчення, збереження пам’ятки матеріальної і духовної культури.
