Рукотворне диво Свято - Троїцька церква у с. Мала Олександрівка Пристоличної сільської ради
«Коли наша справа правдива й угодна Богові, ніхто нас не переможе!»
Митрополит УАПЦ Василь Липківський
У невеликому селі Мала Олександрівка Пристоличної сільської ради Бориспільського району, що неподалік столиці України м. Київ діє Свято - Троїцька церква.
Дерев’яна небесно-блакитного кольору будівля храму постала тут 1916 року, а через два роки її було освячено.
Складним, почасти кривавим було це століття для українського православного храму.
Отець Роман Кожодуб прагнув внести свій вклад у становлення Української Автокефальної Православної Церкви, що в ім’я цієї великої української справи вирішив врятувати давній (1842 р) козацький храм в селі Княжичі (Броварського району), розібрати його і перенести в сусіднє село Мала Олександрівка.
Він турбувався про нього як про улюблену новонароджену дитину, якою була для нього відроджена з попелу незалежна від Москви Українська церква.
Від першого до останнього дня отець Роман був на будівництві серед робітників: кожна дощечка храму дбайливо кріпилась під його керівництвом. Всі розписи стін і куполу церкви молодий священник робив сам з таким натхненням, радістю і любов’ю, що ця Божественна краса дійшла до наших днів як своєрідне послання українцям: творіть Українську Церкву, бережіть її і любіть Україну, як люблю її я!
Пройшло 100 років, а храм і розписи отця Романа живі, як Неопалима купина, як символ невмирущості українського духу.
Сам він став Великомучеником, якою була й Українська Автокефальна Православна Церква. Отець Роман до останніх своїх днів добре пам’ятав слова митрополита УАПЦ Василя Липківського: «Коли наша справа правдива й угодна Богові, ніхто нас не переможе!»
З кримінальної справи Кожодуба Романа Михайловича, 1891 року народження, стає відомо, що він був білорусом за походженням, не мав ані дружини, ані дітей. Походив з релігійної родини, а, перебуваючи на військовій службі в царській армії в якості офіцера, вирішив піти в священнослужителі. Особливо це бажання проявилось після закінчення Першої світової війни, коли він побачив, що молодь приходить додому і поринає в світ розбрату, злоби та лайок. Він хотів на прикладі свого життя показати, що його можна прожити чесно, в служінні Богу й Україні.
В 1923 році Роман Кожодуб закінчив пасторські курси УАПЦ у Києві. Деякий час працював у селі Лебедині (Бориспільський район) на будівництві церкви. Згодом, прийнявши сан священника, пішов працювати в село Мала Олександрівка, де відбудував храм і завжди, з глибокою вірою молився за своїх духовних дітей, за Україну. Ризикуючи власною свободою, намагався рятувати релігійні книги, надавав допомогу прихожанам, які зазнали розкуркулення, проводив служби за здоров’я арештованих радянською владою українських патріотів, що згодом стало причиною доносів на нього та його арешту.
Також тогочасну владу не влаштовувала діяльність отця Романа, оскільки селяни не хотіли записуватись в СОЗ, бо за словами українського проповідника, запис в СОЗ є Антихристовою печаткою. Це, безперечно, підірвало плани колективізації в селі. Слідчими були дуже швидко знайдені свідки – односельчани, які вказували, що отець Роман здійснював контрреволюційну роботу. За дуже короткий час, всього 11 днів, доля отця Романа була вирішена. Провівши лише один допит, слідство скінчилось, і Кожодубу Романа Михайловича відправили у концтабір терміном на три роки. Він відбув вислання, знесилений і хворий повернувся до села Мала Олександрівка, де в нього не було ні хати, ні родини, а лише своє, рідне, рукотворне диво – Свято-Троїцька церква. Отець Роман ходив навкруг неї, милувався своїми розписами у храмі, що служив складом для колгоспу. Колишні його прихожани годували його, чим могли. Але були і сексти, що донесли у відповідні органи про його перебування в селі. Отця Івана згодом арештували і знову вислали до Сибіру в концтабір. Там, через деякий час, його разом з багатьма іншими арештантами посадили на баржу, розстріляли, а тіла затопили в Білому морі.
«Неопалима купина» кажуть про того, кого не можна знищити й побороти. Так, фізично знищили отця Романа, проте його духовне діяння залишилося до сьогодні. До наших днів збереглися розписи на вівтарі та іконостасі, виконані першим священником церкви села Мала Олександрівка Романом Кожодубом. Він же розписав купол Свято-Троїцької церкви. Купольний розпис – це надскладна робота, тому не кожен храм може похвалитися таким надбанням. Бажання отця Романа рятувати духовні скарби вперше були не марні, оскільки Свято-Троїцький храм став прихистком для багатьох святинь Бориспільщини. Зокрема, однією з найцінніших є ікона Божої Матері «Усіх скорботних радостей». Також у храмі знаходяться ще дві унікальні старовинні ікони Козацької доби, написані в стилі козацького бароко, розмірами майже в людський зріст. Ці ікони врятували прихожани УАПЦ, оскільки один із Бориспільських храмів (достеменно не відомо, який саме), де вони знаходились раніше, було зруйновано. Свято-Троїцька церква села Мала Олександрівка становить велику архітектурно-мистецьку та історико-культурну цінність, вона є перлиною зодчества Лівобережної України і відіграє важливу роль у становленні української національної культури. Невмирущою пам’яттю отця Романа Кожодуба є те, що з першого дня свого існування Свято-Троїцький храм належав до Української Автокефальної Православної Церкви. І сьогодні він у складі відродженої Православної Церкви України.
28 травня 2018 року, на другий день після П’ятидесятниці, в День Святого Духа, тоді ще митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній очолив святкове Богослужіння з нагоди храмового свята та 100-ліття з часу утворення Свято-Троїцької па рафії у с. Мала Олександрівка. Епіфаній привітав усіх жителів села із 100-літнім ювілеєм парафії і подякував настоятелю та громаді храму за спільну молитву.
Патріарший намісник відзначив благословенною грамотою попереднього настоятеля храму, протоієрея Володимира Тяпка, який майже 60 років вірно і жертовно звершував своє пастирське служіння на цій парафії. Такою ж грамотою владика нагородив громаду Свято-Троїцької парафії с. Мала Олександрівка. В свою чергу священики подякували владиці за архіпастирський візит і піднесли владиці букет квітів. Парафіяни с. Мала Олександрівка із вдячністю подарувавши на храм святе Євангеліє, ікону Спасителя, ікону святого Іоана Шанхайського та священиче облачення. Згуртованість і щирість місцевої громади свідчить про велику пастирську працю священиків, адже вже століття вона виявляється у багатих плодах, у вірних, якими цього дня був переповнений храм.
На превеликий жаль до реєстру пам’яток архітектури не належить.
Іконостас церкви села Мала Олександрівка, який розписував
місцевий священник Роман Михайлович Кожодуб, початок ХХ століття.
Світлина Тяпко Єлизавети Іванівни, 2020 рік.
Козацька Ікона Христа Спасителя ХVІІІ ст. із зруйнованої Бориспільської
церкви, що парафіяни передали до церкви Малої Олександрівки.
Світлина Тяпко Єлизавети Іванівни, 2020 рік.
Внутрішній купол церкви села Мала Олександрівка, який розписував
місцевий священник Роман Михайлович Кожодуб, початок ХХ століття.
Світлина Тяпко Єлизавети Іванівни, 2020 рік.
Розпис 1 на кутах купола в церкві села Мала Олександрівка,
який виконав місцевий священник Роман Кожодуб. Світлина
Тяпко Єлизавети Іванівни, 2020 рік.
Ікона Святого Павла на іконостасі церкви в с. Мала Олександрівка,
яку написав місцевий священник Роман Кожодуб, початок ХХ ст.
Світлина Тяпко Єлизавети Іванівни, 2020 рік.
Ікона Божої Матері в церкві села Мала Олександрівка, яку написав
місцевий священник Роман Кожодуб, початок ХХ ст. Світлина
Тяпко Єлизавети Іванівни, 2020 рік.
